Секретні матеріали: хочу вірити!

Вчора ходив у кіно на сабж. Кінчик - так собі. Є пара непоганих моментів, але вцілому - відстой. Особливо напрягають періодичні пафосні псевдофілософічні маразматичні діалоги "про темряву" і питання "чому він це сказав?!". Хоча початкова задумка мені сподобалась - нагадала перші серії...
Особливий маразм - кінцівка. Достойна 1524-й серії Санти Барбари.

Сподобалась борідка Малдера - зря він її потім поголив :)
Ну і класний український переклад...

Зі святом вас, Системні Адміністратори!

ПеСЕнКа про АДМИНОВ...

Когда на сердце тяжесть и холодно в груди,
К провайдеру в контору ты в сумерках приди,
Где без питья и хлеба, забытые в веках
Админы сервер держат в слабеющих руках
Админы сервер держат в слабеющих руках

Держать его махину, не мёд со стороны
Напряжены их спины, колени сведены,
Их трудная работа, важней других работ.
Из них ослабни кто-то и сервер упадет.
Из них ослабни кто-то и сервер упадет.

Заплачет юзер где-то, коннекты пропадут.
Трейсроут покажет звезды, и пинги не пройдут.
А сервер год от года держать им тяжелей
Их достает зануда директор дуралей
Их достает зануда директор дуралей

Пока сидят админы, контроль не подведет,
И ни один их демон в кору не упадет.
В предверье кернел паника, им ночью не до сна.
Хоть не дают зарплату им, админы с бодуна.
Хоть не дают зарплату им, админы с бодуна.

Сидят они, и каждый в экран уставив взор,
Ведь если что случится их не минует позор.
И каждый жив надеждой, на то что пинг пройдет,
Админы сервер держат, и он не упадет..............

Взято тут: http://voffka.com/archives/2003/03/28/000273.html

...

У кімнаті темрява. Злегка відблискує стіл та клавіатура у неяркому свілі двох моніторів. Крізь штори неясними плямами просвічують ліхтарі та проїжджаючі, зрідка, машини...
У колонках тихо грає RPWL. Я як раз закінчив читати останню книгу Андрія Ільїна із серії "Контора". В голові пусто - лише іноді спливають і тонуть різні думки. Нічого не хочеться робити, ніпрощо не хочеться думати. Не хочеться святкувати, не хочеться нікого бачити і чути... Не хочеться порушувати той дивний стан...
Хочеться сидіти у темряві і просто дивитись. Неважливо куди. Наприклад у темний простір між моніторами ноутбука та десктопа... Сиджу у якомусь заціпенінні... Мабуть, лише зараз я можу трошки побути самим собою. Бо на роботі - я професіонал, на вулиці - випадковий перехожий, з друзями - дивакуватий друзяка, з рідними - син чи брат...
А зараз я сам - один на один із темрявою. А їй - все одно хто я. І тепер я - просто я. Такий як є. Нічого від себе не очікую і нікому нічого не винен. І не потрібно напружуватись... Можно просто розслабитись і сидіти, сидіти, сидіти...
Аж поки не прийде сон. А тоді - пірнути у його теплі обійми. Бо завтра - знову робота...