Мої розмови з Богом

Снився мені сьогодні цікавий сон. Наче я на будівельному майданчику. Навколо метушня, люди бігають, техніка, все таке. Будуємо якийсь сарай. Три стіни вже готові, готуються ставити дах, підігнали кран, і тут виявляється що одна стіна нижча вийшла. І наче мені тепер із молодшим помічником треба довести стіну. Помічник починає класти цеглу і бачу я що він кладе її... через жопу. То розчин забув нанести, то криво то ще що. Я його постійно сварю за це. Сварив-сварив, а він плюнув, кинув все і пішов кудись. Я за ним - він тікати. Не наздогнав, зник він кудись. А крім нас там ще був такий кремезний чолов’яга із глибоким і спокійним голосом. Він на фоні постійно щось говорив, але я за роботою якось не зважав (прораб, чи шо).
Повертаюсь я на будівельний майданчик - а там пусто. Мало того що немає ні людей ні техніки, немає і того сарая що ми будували. Пустир зарісший чагарником. І я розумію що тепер усю роботу треба мені самому робити. І фундамент заливати і стіни зводити. Дивлюсь - чолов’яга цей стоїть. Я до нього. Кажу, мовляв, молодь працювати не хоче. А він так пильно дивиться на мене і каже: "Не треба турбувати Бога. Не треба турбувати Бога. Не треба турбувати..." - і з цими словами в голові я і прокинувся.
Зауважу, прокинувся досить рано, десь о сьомій, чого останні місяці зі мною не бувало. Ще навіть будильник не дзвонив.