Хабр

Ха! Влада Патришева aka ivan_ghandhi уже перекладають на бидлохабрі!
Його Crash Monad Tutorial переклали під назвою Монады с точки зрения теории категорий :)

Коменти доставляють: "Автор как-то не убедил, что сам понимает теорию категорий. Конечно, можно переписать определения из книжки, но в таком виде — не мотивирует"

Переклад, в принципі, теж: "It's like talking about electricity without using calculus. Good enough to replace a fuse, not good enough to design an amplifier." -> "Это как говорить об электричестве не используя мат. анализ. Достаточно для замены предохранителя, не хватит, чтобы спроектировать усилитель."

А я читав-читав, і не залишало мене відчуття що я все це десь уже бачив (починаючи з цитати про запобіжник). Думав із книжки якої насмикали, поки не побачив джерело :)

Електронний документообіг по-українськи

Беремо звичайний "класичний" паперовий документообіг. Дублюємо його у цифрову форму (шляхом ручного переносу).
В результаті, оскільки штат працівників величина незмінна, якість падає у 2 рази. Але нерівномірно, бо до класичного паперового документообігу уже всі звикли. Електронний страждає сильніше. І толку ніякого.

До чого це я. У мене тут племінник як раз вступає до університетів і я трошки втягнувся у всю цю вступну кампанію. Раніше-то як було: подав документи, здав екзамени, побачив себе у наказі - і на моря. Ну у моєму випадку замість екзаменів був якийсь попередній конкурс (уже не пам’ятаю як воно тоді звалось). А зараз усе зробили модно: централізоване тестування, єдина база абітурієнтів, доступ через інет - здавалось би, рай для сучасної людини! Я теж так думав.

По факту ж усе досить сумно. На перших порах сервак лягав пару разів (як завжди, зекономили на "залізі" і розробниках), верстання роз’їжджається, на сторінці спеціальності немає ні слова про те що це за спеціальність, а інформація слабо корелює з реальністю. Як так виходить, що роздрукувати стопіцот листків паперу, кожен підписати, завірити печаткою і розклеїти по стендам/вікнам/дверям/стінам виходить швидше ніж надати інформацію на центральний сервер (ну тут я ще можу придумати причину) чи викласти у себе на сайті (тут уже мало що придумується) у форматі PDF?! Я навіть більше скажу: заявлено, що інформація на центральному сервері оновлюється щоденно (щодо подачі оригіналів документів), а насправді вона не оновлюється взагалі. Не обманюйтесь написом "Сторінку оновлено 06 серпня 2011 року. Дані надано станом на кінець попередньої доби." - нічого там не оновлено.

Я вже не кажу про відсутність нормальної документації. На vstup.info тільки якесь криве FAQ. Добре що я додумався подивитись на офсайтах ВУЗів - у Гірничому є PDF-ка з правилами вступної кампанії.

І при цьому система функціонує уже четвертий рік!

PS: ненавиджу транслітерацію у ідентифікаторах (в т.ч. іменах доменів і URL'ах).
PPS: усе погано, зато кнопка із FaceBook наявна!

Бізнес по-українськи

Є програмно-апаратний комплекс від одного Швейцарського виробника що складається із датчика, реєстратора і програмного забезпечення. Коштує неймовірних грошей, але всі компоненти можна купити окремо. Є держконтора, якій цей комплекс потрібний і є фірма-посередник у якої абсолютно випадково є один із компонентів системи - датчик. Що робимо?

Фірма-посередник домовляється з держконторою про продаж власного програмно-апаратного комплексу на базі цього датчика (звісно, за значно меншою ціною). Самого комплексу у фірмі немає, тому вона доручає створити його Васі і Петі. Вася і Петя за допомогою програміста Колі і його знайомих збирають комплекс на базі тайванського промислового комп’ютера, інтерфейсного перетворювача і власного п/з (тут треба зауважити що компоненти комплексу хоч частково і доступні в Україні, але знайти їх непросто).

Коли держконтора отримує тестовий екземпляр комплексу і рахунок на нього виявляється що сам датчик коштує у 2 рази дешевше (якщо його нелегалом провезти із Швейцарії заховавши у фаянсовий унітаз)! Як же так, якась програмулька яку напише кожен студент на лабах коштує як Таврія Славута?! Тоді держконтора виходить на зв’язок із Васею, Клею і Петєю і пропонує їм працювати напряму. Ну хлопцям-то немає різниці хто гроші платить. Тільки тут виявляється, що комплектацією займатись немає кому! Комп’ютери у Тайвані, перетворювачі у Києві, датчики у Швейцарії... та і звичайних CompactFlash для прошивки ще піди пошукай. А тут як раз пора відпусток, Вася і Петя ліс валять у Якутії, нікого немає. От і починає колотити усіх - держконтору, Колю, постачальників і посередників.

Цікаво, якби порахувати весь витрачений на комплектацію час і нерви - вийдемо на ціни фірми?

Кухонна інженерія

Вчора, готуючи ікру із кабачків, помітив у морозильнику пів кілограми м’яса. А позавчора ввечері, їхав у маршрутці і зустрів пана xxi_voland. Я його давно не бачив, пару місяців, а він як раз повернувся із тритижневого відрядження у Гамбург. Поки їхали - побалакали і він згадав що замовляв там гуляш (німецьку він не знає, англійську там, каже, мало хто розуміє і це було чи не єдине знайоме слово у меню). Тож я і подумав: "О! Зроблю із цього м’яса гуляш!".
Сьогодні, після того як розморозив його, побачив що це не просто м’ясо а свинячі реберця що купував давно для горохового супу. Ну нічого, думаю, м’ясо піде на гуляш а із кісточок зварю суп. Тож різав їх щедро.
Жінки вміють паралельно готувати 2-3 страви. Я так не вмію, зарядив тільки у пральну машинку скатертину зі свого столу. Коли гуляш був майже готовий я зрозумів що у мене до супу нічого крім води, каструлі і свинячих ребер немає. Тож пішов у магазин, благо він тут поряд, 5 хвилин ходу. Магазин у нас зовні сірий і убогий, хоч і має горду вивіску Rainford. Зате всередині просторий і затишний (не знаю як воно так виходить, але факт), дуже я його люблю. Коли на початку року справи у них пішли погано і полиці спустіли мені було дуже шкода, але зараз, наче, все нормально. Є там овочевий відділ. Він такий маленький що я ніколи не звертав на нього уваги - ну що можна продавати на трьох квадратних метрах? А виявляється, відділ дуже непоганий! Картопля там непорчена, вся правильної форми і майже однакових розмірів; цибуля не гнила, морква - аж задивляєшся! Все дуже охайно і пакетики заздалегідь розгорнуті. Ні в яке порівняння не йде з усякими там АТБ. Скупився я, заодно пляшку червоного вина прихопив, раз тут таке свято шлунку намічається.
Коли суп був готовий прийшла черга робити гарнір. Ну тут я цинічно вирішив зварити вермішелі. І після всієї цієї кухонної інженерії (годин п’ять на все пішло) було дуже соромно вкинути пакет спагеті в окріп :) На стільки соромно що я абсолютно забув їх посолити. Добре що у мене є звичка усе куштувати в процесі приготування, помітив наприкінці. Щедро кинув майже ложку солі - все одно промивати.
Так що у мене тепер повен холодильник всякої смакоти, до автономного плавання готовий :)