The Best City
Jul. 1st, 2012 04:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
madfДва дні поспіль фестивалили.
Дякуючи товаришу Воланду отримали три квитки на три дні на рок-фест "The Best City". Взагалі-то, планували туди з’їздити уже давно, але високі ціни на квитки і не супер-улюблені гурти зупиняли... Аж тут раптом новина - є три квитки. Ну і поїхали - я, Міф і Воланд. Через те що місце проведення фесту знаходиться зовсім недалеко від Дніпра а пан Воланд має власний транспорт і живе там теж неподалеку - ночували ми у нього.
З чого почати? Почну із дороги туди. Пам’ятаєте фільм "О чем говорят мужчины"? Прикольно все-таки отак із друзями кудись подорожувати. Комфортна машина, хороша компанія, дорога і правильна музика - що ще потрібно? Приїхали ми туди 29-го на "Сплин", "ВВ", "Би-2" і "ТОК". Ще планували подивитись на заморських Evanescence. Своє скляне око я забув удома, так що фоток сьогодні не буде. Організовано усе було досить непогано із негативних моментів можу відмітити тільки проблеми із їжею (польова кухня не справлялась, та і бутерброди у кіосках зникали моментально). Ще трошки незручно було розплачуватись внутрішньою валютою яку треба було обмінювати у пунктах обміну. Але то дрібниці. "Сплин", "Би-2" і "ВВ" не підкачали! Прекрасний звук, знайомі з дитинства пісні і все таке... Вперше побачив на щоб на відкритому рок-концерті використовували світлодіодні дисплеї замість проекторів - прогрес, блін! І чомусь одразу згадався Half Life 2 із його вуличними панелями... :)
Васильєв троллив аудиторію - махав руками і щиро сміявся з того як на кожен його жест натовп скаче від захвату. Скрипка вшивав по сцені у "треніках" і картатій сорочці. Мабуть, із усіх виконавців, він скакав по сцені найбільше, виробляв різні штуки, як він це любить, і веселився.
Evanescence - повне розчарування. Я і так їх слухав хібашо по радіо. Повний відстій. Майже 40 хвилин вони готувались, замінили більшість інструментів на сцені, цілком замінили ударну установку, мучили натовп. А потім вискочили на сцену щоб продемонструвати повну какофонію замість музики. Ми послухали буквально пару пісень і звалили звідти - терпіти таке вже не було сили. Хотіли дочекатись "ТОК", але вони мали грати тільки о 01:15 а на годиннику було тільки 00:15 і ми вже були виснаджені. Тож поїхали додому так і не дочекавшись. Вибачте хлопці, ви - найкращий рок-гурт Дніпропетровська і я обожнюю ваші пісні, але іншого разу.
Ще був цікавий момент. Коли всі чекали на Evanescence хтось у натовпі почав співати "Ще не вмерла..." - яке ж прикольне було відчуття коли всі підхопили пісню і проспівали гімн від початку до самого кінця! Потім хтось ще намагався підбити на "Червону руту", але слова мало хто знає...
Полягали спати вже на початку третьої години ночі, тож наступний день у нас розпочався десь о 12-й. Після котороткого сніданку (млинці зі сметаною і чай) допомагали Воланду по хаті - розбирали старі стіни і двері, ставили бак для літнього душу і все таке. Мабуть, ніщо так не піднімає настрій і не дає такого відпочинку голові як звичайна фізична робота для людей нашої професії. Помахати сокирою на сонечку, чи повисмикувати цвяхи із старих дошок... Потім, пам’ятаючи вчорашні проблеми із їжею, пообідали - і поїхали на фест. Планували прибути туди до виступу "Другої Ріки" і навіть трішки спізнились, але на місці виявилось що сьогодні на головній сцені ще навіть ніхто не виступав! Якась неймовірна затримка. Кажуть, через "The Rasmus". Ну нам тільки на руку... Потинялись, поміняли гроші, взяли по пиву і пішли на пляж. Друга штука, яка впливає на мене дуже позитивно - посидіти на березі, мружачись на сонечко. Свіжий вітер, холодне пиво, потужні акорди із сусідньої "сцени відкриття" де виступали всякі молоді гурти і де мали виступати "ТОК" - повний кайф. Попереднього дня потужні баси вибили із мене всі проблеми, поганий настрій і негатив, і тепер порожнє місце заповнилось радістю і всесвітні спокоєм. Я б так міг просидіти до самої теплової смерті Всесвіту.
Ні "Друга Ріка", яку я майже ніколи не слухав, але, як виявилось, знаю практично всі їхні пісні, ні "Брати Карамазови" не підвели. Знову відмінний звук і море фану. Перед "ДДТ" знову затримка, знову заміна апаратури. Підкоряючись законам броунівського руху натовпу ми опинились буквально за пару метрів від перших рядів (були навіть підозри що нам вдасться прорватись у перші ряди). Що вам сказати... "ДДТ" став більш важким, більш "металічним" і мені це не дуже подобається. Я звик до старих ліричних пісень Шевчука... Ну і взагалі склалося враження що від колишнього "ДДТ" залишився тільки сам Юра. Та більш за все розчарувала не музика (звук, до речі, був поганенький). Більше розчарували - ба, навіть роздратували - троє, вибачте, довбойобів, що пропхались крізь натовп і стали як раз перед нами. Один, добряче напідпитку, задовбав своїм довбаним Canon EOS 500d із довжелезним об’єктивом. Він намагався одночасно і фотографувати, і гоцати, і пити пиво і смалити свої довбані цигарки. При чому дратував він не тільки нас а і всіх оточуючих. Дівчина як раз поперед ним обіцяла видряпати йому зенки і розтоптати "срану камеру", об’єктивом якої він постійно зачіпав її по голові. Хлопець догоцався до того що залив пивом собі об’єктив і сумку від камери. Так йому і треба.
Поряд із ним був його "колега" із ще довшим "фоторужжом". Вони ще певний час вони мірялись "достоїнством". "Колега" вів себе менш зухвало, але заважав усім не менше. І ще одне чмо приєдналось до них пізніше. "Товариш", синій в дупель, із криками "Йа пятнадцать лєт слушаю Юріни пєсні і ніразу нє відел єго в живую!" спробував пропхатись у перші ряди і протягти із собою з десяток людей "паровозом". Його-то ми пропустили (ну хоче людина на свого ідола подивитись), а коли побачили весь той "паровоз" - жорстко відпресували їх назад. Ну там виявились люди нормальні, все зрозуміли і заперечувати не стали. А той "поклоннік" потім ще довго роззирався навкруги, ніби говорячи здивованим поглядом: "еее... Де це я? Куди я потрапив? Хто всі ці люди?".
До речі, дуже мене дратують такі люди: випруться у передні ряди, і замість того щоб слухати музику починають чи то шукати когось у натовпі задом до сцени, чи то намагатись знімати "епохальне відео для вконтактіку" на говнотелефони, чи просто стоять як ідіоти, без жодних проявів почуттів. Дуже мене насмішив один молодий хлопчина (років 20), який разом із компанією пропхався вперед а потім із стояв і здивовано роззирався навкруги. У його очах наче стояло питання: "Мамо, де море?".
Ще із негативних моментів можу відмітити неймовірну куряву що здіймали всі ці тисячі людей. У поєднанні із димом із сцени і тисячами курців утворилась неймовірна атмосфера у якій у багатьох виникло стійке бажання вдягти ізолюючий протигаз або хоча б респіратор. Поодинокі пориви вітру були буквально ковтками свіжого повітря. Що після першого, що після другого дня фесту я відкривав у себе в носі родовища бурого та кам’яного вугілля. Звісно, світла футболка моментально стала сірою, як і чорні кросівки. А Воландовий "Сеат" під вечір набував модного матового тонування. А я ще у перший день дивувався під час оплесків - звідки у мене на долонях грязюка?
Та попри все, рок-фест - це надзвичайно правильна штука. Легка "кріпотура", хрипкий голос і маса приємних спогадів - що ще треба?
Open your heart and follow the music!
Дякуючи товаришу Воланду отримали три квитки на три дні на рок-фест "The Best City". Взагалі-то, планували туди з’їздити уже давно, але високі ціни на квитки і не супер-улюблені гурти зупиняли... Аж тут раптом новина - є три квитки. Ну і поїхали - я, Міф і Воланд. Через те що місце проведення фесту знаходиться зовсім недалеко від Дніпра а пан Воланд має власний транспорт і живе там теж неподалеку - ночували ми у нього.
З чого почати? Почну із дороги туди. Пам’ятаєте фільм "О чем говорят мужчины"? Прикольно все-таки отак із друзями кудись подорожувати. Комфортна машина, хороша компанія, дорога і правильна музика - що ще потрібно? Приїхали ми туди 29-го на "Сплин", "ВВ", "Би-2" і "ТОК". Ще планували подивитись на заморських Evanescence. Своє скляне око я забув удома, так що фоток сьогодні не буде. Організовано усе було досить непогано із негативних моментів можу відмітити тільки проблеми із їжею (польова кухня не справлялась, та і бутерброди у кіосках зникали моментально). Ще трошки незручно було розплачуватись внутрішньою валютою яку треба було обмінювати у пунктах обміну. Але то дрібниці. "Сплин", "Би-2" і "ВВ" не підкачали! Прекрасний звук, знайомі з дитинства пісні і все таке... Вперше побачив на щоб на відкритому рок-концерті використовували світлодіодні дисплеї замість проекторів - прогрес, блін! І чомусь одразу згадався Half Life 2 із його вуличними панелями... :)
Васильєв троллив аудиторію - махав руками і щиро сміявся з того як на кожен його жест натовп скаче від захвату. Скрипка вшивав по сцені у "треніках" і картатій сорочці. Мабуть, із усіх виконавців, він скакав по сцені найбільше, виробляв різні штуки, як він це любить, і веселився.
Evanescence - повне розчарування. Я і так їх слухав хібашо по радіо. Повний відстій. Майже 40 хвилин вони готувались, замінили більшість інструментів на сцені, цілком замінили ударну установку, мучили натовп. А потім вискочили на сцену щоб продемонструвати повну какофонію замість музики. Ми послухали буквально пару пісень і звалили звідти - терпіти таке вже не було сили. Хотіли дочекатись "ТОК", але вони мали грати тільки о 01:15 а на годиннику було тільки 00:15 і ми вже були виснаджені. Тож поїхали додому так і не дочекавшись. Вибачте хлопці, ви - найкращий рок-гурт Дніпропетровська і я обожнюю ваші пісні, але іншого разу.
Ще був цікавий момент. Коли всі чекали на Evanescence хтось у натовпі почав співати "Ще не вмерла..." - яке ж прикольне було відчуття коли всі підхопили пісню і проспівали гімн від початку до самого кінця! Потім хтось ще намагався підбити на "Червону руту", але слова мало хто знає...
Полягали спати вже на початку третьої години ночі, тож наступний день у нас розпочався десь о 12-й. Після котороткого сніданку (млинці зі сметаною і чай) допомагали Воланду по хаті - розбирали старі стіни і двері, ставили бак для літнього душу і все таке. Мабуть, ніщо так не піднімає настрій і не дає такого відпочинку голові як звичайна фізична робота для людей нашої професії. Помахати сокирою на сонечку, чи повисмикувати цвяхи із старих дошок... Потім, пам’ятаючи вчорашні проблеми із їжею, пообідали - і поїхали на фест. Планували прибути туди до виступу "Другої Ріки" і навіть трішки спізнились, але на місці виявилось що сьогодні на головній сцені ще навіть ніхто не виступав! Якась неймовірна затримка. Кажуть, через "The Rasmus". Ну нам тільки на руку... Потинялись, поміняли гроші, взяли по пиву і пішли на пляж. Друга штука, яка впливає на мене дуже позитивно - посидіти на березі, мружачись на сонечко. Свіжий вітер, холодне пиво, потужні акорди із сусідньої "сцени відкриття" де виступали всякі молоді гурти і де мали виступати "ТОК" - повний кайф. Попереднього дня потужні баси вибили із мене всі проблеми, поганий настрій і негатив, і тепер порожнє місце заповнилось радістю і всесвітні спокоєм. Я б так міг просидіти до самої теплової смерті Всесвіту.
Ні "Друга Ріка", яку я майже ніколи не слухав, але, як виявилось, знаю практично всі їхні пісні, ні "Брати Карамазови" не підвели. Знову відмінний звук і море фану. Перед "ДДТ" знову затримка, знову заміна апаратури. Підкоряючись законам броунівського руху натовпу ми опинились буквально за пару метрів від перших рядів (були навіть підозри що нам вдасться прорватись у перші ряди). Що вам сказати... "ДДТ" став більш важким, більш "металічним" і мені це не дуже подобається. Я звик до старих ліричних пісень Шевчука... Ну і взагалі склалося враження що від колишнього "ДДТ" залишився тільки сам Юра. Та більш за все розчарувала не музика (звук, до речі, був поганенький). Більше розчарували - ба, навіть роздратували - троє, вибачте, довбойобів, що пропхались крізь натовп і стали як раз перед нами. Один, добряче напідпитку, задовбав своїм довбаним Canon EOS 500d із довжелезним об’єктивом. Він намагався одночасно і фотографувати, і гоцати, і пити пиво і смалити свої довбані цигарки. При чому дратував він не тільки нас а і всіх оточуючих. Дівчина як раз поперед ним обіцяла видряпати йому зенки і розтоптати "срану камеру", об’єктивом якої він постійно зачіпав її по голові. Хлопець догоцався до того що залив пивом собі об’єктив і сумку від камери. Так йому і треба.
Поряд із ним був його "колега" із ще довшим "фоторужжом". Вони ще певний час вони мірялись "достоїнством". "Колега" вів себе менш зухвало, але заважав усім не менше. І ще одне чмо приєдналось до них пізніше. "Товариш", синій в дупель, із криками "Йа пятнадцать лєт слушаю Юріни пєсні і ніразу нє відел єго в живую!" спробував пропхатись у перші ряди і протягти із собою з десяток людей "паровозом". Його-то ми пропустили (ну хоче людина на свого ідола подивитись), а коли побачили весь той "паровоз" - жорстко відпресували їх назад. Ну там виявились люди нормальні, все зрозуміли і заперечувати не стали. А той "поклоннік" потім ще довго роззирався навкруги, ніби говорячи здивованим поглядом: "еее... Де це я? Куди я потрапив? Хто всі ці люди?".
До речі, дуже мене дратують такі люди: випруться у передні ряди, і замість того щоб слухати музику починають чи то шукати когось у натовпі задом до сцени, чи то намагатись знімати "епохальне відео для вконтактіку" на говнотелефони, чи просто стоять як ідіоти, без жодних проявів почуттів. Дуже мене насмішив один молодий хлопчина (років 20), який разом із компанією пропхався вперед а потім із стояв і здивовано роззирався навкруги. У його очах наче стояло питання: "Мамо, де море?".
Ще із негативних моментів можу відмітити неймовірну куряву що здіймали всі ці тисячі людей. У поєднанні із димом із сцени і тисячами курців утворилась неймовірна атмосфера у якій у багатьох виникло стійке бажання вдягти ізолюючий протигаз або хоча б респіратор. Поодинокі пориви вітру були буквально ковтками свіжого повітря. Що після першого, що після другого дня фесту я відкривав у себе в носі родовища бурого та кам’яного вугілля. Звісно, світла футболка моментально стала сірою, як і чорні кросівки. А Воландовий "Сеат" під вечір набував модного матового тонування. А я ще у перший день дивувався під час оплесків - звідки у мене на долонях грязюка?
Та попри все, рок-фест - це надзвичайно правильна штука. Легка "кріпотура", хрипкий голос і маса приємних спогадів - що ще треба?
Open your heart and follow the music!
