Подорож до NYC, дні 6-8
Nov. 2nd, 2013 10:01 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
madf-2 -1 0 1 2 3 4 5
У середу настало літо. Якщо до цього температура трималась в рамках 15-25 °C (а вранці бувало й менше), то тепер вона легко перестрибнула верхню межу у накрила обидва міста гарячим вологим рушником. Так-так, саме вологим — стало неймовірно душно. Тут і Гудзон допомагав, і близькість океану, я думаю...
Як я вже писав раніше, у офісі стояв неймовірний дубар. Сидіти у куртці для наших було звичайною справою. Але у таку спеку йти на роботу у куртці було вже занадто. Хоча навіть ця спека була приємною коли тільки виходиш із офісу на обід. Принаймні перші кілька хвилин. До речі, ось вам ліфт:
Як і у більшості багатоповерхових будинків (в тому числі і у нас в Україні) ліфти ходять не на всі поверхи.
В принципі, середа практично нічим не запам’яталась. Хібашо трьома речами: останній день у „школі“, бесіда з нашим DBA і інцидент с C. T. Як я вже писав раніше, ця остання лекція у „школі“ була найцікавішою, бо торкалась тих речей, про які я знав мало. Але навіть вони були досить примітивні, на рівні шкільної математики.
Наш DBA M. людина специфічна. Ще до персонального знайомства з ним я уже знав що він постійно заклопотаний — отримати від нього рев’ю змін у SQL практично неможливо. При цьому він може відповісти на пошту коли у них п’ята година ранку! На роботу він ходить при повному параді: у піджаку і з краваткою. Мене такі люди завжди насторожували. Б. запланував з ним бесіду щоб поліпшити взаємодію, але бесіда вийшла досить... монотонною. Спочатку M. вибачився, сказав що він абсолютно не готувався до бесіди і не знає що нам розказувати. Коли ми почали видумувати і задавати питання — він на них довго і нудно відповідав. Так, що після цього залишалось дивне враження: наче і відповідь отримав, але і нічого корисного не узнав. Знаєте, як у наших політиків шось запитають і вони починають товкти воду у ступі — так і тут. Загальне враження від бесіди — БД краще не чіпати зовсім.
А уже після роботи я раптом узнав що звільнили одного із програмістів — C. T. Звільнили з досить специфічної причини. За чутками він вів переговори про працевлаштування з конкурентами прямо на робочому місці. C. T. — теж цікава людина. Він, якщо я не помиляюсь, прийшов до нас уже після мене. При чому з самого початку почав бурну діяльність — видавав сотні коду. Я дивився його код. На фоні усього іншого — досить непоганий. Але дуже примітивний і „велосипедний“. Так що я навіть трошки радий що його вигнали — у нас і так коду багато, а тут ще він зі своєю продуктивністю. Краще менше, але краще!
У четвер спека не спала. Того ранку С. запропонував прокататись до офісу на річковому таксі. В. сказав шо то дуже довго і під якоюсь надуманою, як на мене, причиною звалив у PathTrain. А ми вчотирьох пішли до причалів, купили квитки і стали чекати. Позаду нас стирчав черговий хмарочос:
Вдалині виднілась всесвітньо відома Статуя Незалежності:
Он вона, там за будиночком видніється! З іншого боку виднівся Манхеттен в тумані:
А ми стояли і гадки не мали, біля чого ми стоїмо. І навіть яскравий вітровказівник не привернув нашої уваги. Аж поки...
Прилетів вертоліт. Повітряне таксі! Когось висадив, когось підібрав, та й полетів собі далі. У цій поїздці нам так і не вдалося на ньому покататись, можливо наступного разу. А тим часом підійшов і наш транспорт. Я сів біля вікна сподіваючись зробити класні кадри, але скло було таке „запльоване“ і мутне що класних кадрів не вийшло. Правда під кінець (а вся мандрівка зайняла хвилин 10) я знайшов прочинене вікно і сфотографував шматочок Бруклінського Мосту:
І площадок з вертольотами:
А потім ми зійшли на берег і вийшли прямо... на Wall Street!
Jeffrey B. Little і Lucien Rhodes у своїй книзі „Understanding Wall Street“ (яка разом із довідником по різним типам цінних паперів лежить у мене на робочому столі) пишуть, що назва походить від мазаного глиною тину, яким у 1609 році було огороджене голландське торгове поселення New York. Щоб не розбігались корови, а індіанці не забігали всередину. Зараз вулиця стала притулком всесвітнього зла, а слово „Derivatives“ вважається лайливим і заборонене для вживання у пристойному оточенні. Подейкують, що наші боси через це навіть хочуть замінити доменне ім’я сайту :) На вулиці розташований філіал пекла, кузня фінансових криз і наше поклонне місце — New York Stock Exchange, Нью-йоркська Фондова Біржа:
І не кажіть мені про завалений горизонт! У пеклі своя метрика простору, така що ні Ріману, ні Лоренцу, ні Мінковському навіть і не снились. Коли нам на роботі треба протестуватизакляттякод на якому-небуть цінному папері ми досить часто вибираємо IBM.N або похідні від нього. Літера „N“ у кінці як раз і каже що дані акції торгуються саме на NYSE. Я хіба не казав ще що ми на роботі займаємось розробкою інструментів для створення світових фінансових криз? :)
До речі, холл будинку де знаходиться наш офіс:
Сходами, звісно, ніхто не ходить. Хібашо на перший поверх. Правда, є ще пожежні сходи...
Того дня на роботі говорили з бізнес-аналітиками про ризик в про специфікації. Про ризик була чисто теоретична частина: шо то воно таке є той ризик, як його оцінювати і т.д. Розказував дядечко якого я не знав і з яким я не контактував ніколи. Про специфікації — це ми обговорювали з C. L. те як же нам зручніше працювати. Як нам ставити задачі, які деталі розкривати у спеках, на що звертати увагу. Ну як завжди, ні про що.
А ввечері у нас була запланована зустріч із загадковою людиною, яку ніхто не знав. Тут у Дніпрі немає філіалу нашої контори, ми працюємо за аутстаффінгом, який в жодному разі не можна плутати з аутсорсингом. Формально ми працевлаштовані в одній компанії, але працюємо на іншу. Так от, ця людина — місцевий представник тої компанії де ми працевлаштовані. І якого біса йому від нас знадобилось ніхто не знав. А Б. який із ним хоча б спілкувався того ранку — загадково мовчав.
Зустріч організували у черговому генделику поблизу офісу. І цього разу я дійсно зрозумів що попередній кабак був дійсно тихим місцем :) Цей чоловік одразу мені не сподобався. Знаєте, є такі люди із очима як у гекона? Їх у нас часто називають „мутними“. От і цей чувак був „мутним“. Активно „пальцював“, намагався справити враження крутого чувака у якого є все і який усе може. Знаєте як показують кримінальних авторитетів у фільмах про 90-ті? Ото такий. Тим паче „наш“, виходець із ex-USSR. Мабуть на брайтоні живе, ми не питали. Він там щось розказував, вішав лапшу на вуха і активно намагався нас переманити із аутстаффінгу на аутсорсинг. Ну-ну, знайшов дуренів. Тож я сидів, пив місцеве нефільтроване пиво, закусював смаженою свининою зі сковорідки і прислухався. Ану як секретне щось скаже! Коли пиво було допите, страви з’їдені — всі зазбирались додому. І тут линуло! Злива, грім, блискавки палахкотять! Все те що збиралось у повітрі останні два дні вирішило вилитись на землю. Тут видно погано, але повірте на слово — з-під навісу ну зовсім не хотілось виходити:
У мене була парасоля (я її взагалі ніколи із рюкзака не виймаю), та і дощ почав вщухати. Тож ми потихеньку почали прориватись до підземки. Не всі, правда. Дехто залишився чекати поки дощ скінчиться. Але навіть коли переїхали на той берег виходити із підземки дуже не хотілось:
Ну мені-то шо, я під парасолем. А от О. мужньо кинувся у бій з силами природи і до готелю добрався весь мокрий — наче по Гудзону плив :)
Ну про п’ятницю і розказувати толком нема чого. На обід із нами попросився Б. К., що мене дуже здивувало. Він завжди справляв враження відлюдкуватого типу. Знаєте про доброго і злого поліцейського? Так у нас є добрий і злий інтегратор. Добрий — C. A., злий як раз Б. К. Зазвичай враження отримане від спілкування в мережі відрізняється від враження отриманого від особистого спілкування, але із цього правила є виняток, і це як раз він. Ще минулого року коли Б. К. приїжджав до нас (цього року чогось не схотів) він підтвердив моє враження про нього — відлюдкуватий і на всіх сердитий тип. У 80% випадків коли він займався інтеграцією моїх змін — він до чогось чіплявся. Ну то я вже звик, тим паче що у дискусіях і у живому спілкуванні він показав себе професіоналом досить високого класу. І тут попросився з нами на обід. Ну ок, пішли.
На правах місцевого він обирав ресторан. І після досить довгого блукання ми все таки знайшли індійський ресторан, якого не знайшли в понеділок! Б., правда, сказав що це все одно не той, але все-таки. На ресторані хочу зупинитись окремо. Він являв собою те що місцеві називають буфетом — для нас явище досить незвичне. Суть у тому що ти заходиш, нагрібаєш скільки хочеш і чого захоче і їси. Мало — ідеш береш ще. І за все це на виході просто платиш фіксовану суму. Досить зручно. І їжа, я вам скажу, найсмачніша із усього що я до того їв у NYC.
Цього разу я з ним досить багато поспілкувався на всякі не зв’язані з роботою теми, і він виявився досить непоганою людиною. Характер просто такий. І ще... Я побачив у ньому себе — років через 15.
Після обіду нам, трьом новачкам, вручили подарунки (фотографував уже вдома, після повернення в Дніпро):
Потім увечері було прощання з командою (а точніше з її російськомовною частиною). Зібрались, постояли, побалакали про всяке, та й розійшлись хто куди. Того дня я заскочив у „21 Century“ і купив собі рубашку (стара почала вже розлазитись на спині) й штани (не джинси, просто звичайні штани, влітку на природу вибиратись).
Коли повернувся у готель — не зміг одразу потрапити у номер. Замок тупо не реагував на картку. Я її вже і так, і сяк — десь з 10-го разу відкрило. Потім мені треба було заскочити у супермаркет, купити замовлення від друзів. І по поверненні я і в готель не зміг потрапити! Там ввечері зачиняють двері, і треба їх відкривати своєю карткою. І вона зовсім відмовилась працювати. Я хвилин 5 мучився, а потім коли вже хотів постукати (двері прозорі і частково видно стійку reception) побачив поряд домофон. Подзвонив на reception і мене впустили. Поскаржився дівчині що ключ не працює. Вона здивувалась, перевірила своїм приладом, знизала плечима і просто видала інший. Що значить сервіс!
Того вечора, нарешті, приготували куплене ще у суботу м’ясо. Смажене м’ясо з макаронами — смакота! :)
-2 -1 0 1 2 3 4 5
У середу настало літо. Якщо до цього температура трималась в рамках 15-25 °C (а вранці бувало й менше), то тепер вона легко перестрибнула верхню межу у накрила обидва міста гарячим вологим рушником. Так-так, саме вологим — стало неймовірно душно. Тут і Гудзон допомагав, і близькість океану, я думаю...
Як я вже писав раніше, у офісі стояв неймовірний дубар. Сидіти у куртці для наших було звичайною справою. Але у таку спеку йти на роботу у куртці було вже занадто. Хоча навіть ця спека була приємною коли тільки виходиш із офісу на обід. Принаймні перші кілька хвилин. До речі, ось вам ліфт:
Як і у більшості багатоповерхових будинків (в тому числі і у нас в Україні) ліфти ходять не на всі поверхи.
В принципі, середа практично нічим не запам’яталась. Хібашо трьома речами: останній день у „школі“, бесіда з нашим DBA і інцидент с C. T. Як я вже писав раніше, ця остання лекція у „школі“ була найцікавішою, бо торкалась тих речей, про які я знав мало. Але навіть вони були досить примітивні, на рівні шкільної математики.
Наш DBA M. людина специфічна. Ще до персонального знайомства з ним я уже знав що він постійно заклопотаний — отримати від нього рев’ю змін у SQL практично неможливо. При цьому він може відповісти на пошту коли у них п’ята година ранку! На роботу він ходить при повному параді: у піджаку і з краваткою. Мене такі люди завжди насторожували. Б. запланував з ним бесіду щоб поліпшити взаємодію, але бесіда вийшла досить... монотонною. Спочатку M. вибачився, сказав що він абсолютно не готувався до бесіди і не знає що нам розказувати. Коли ми почали видумувати і задавати питання — він на них довго і нудно відповідав. Так, що після цього залишалось дивне враження: наче і відповідь отримав, але і нічого корисного не узнав. Знаєте, як у наших політиків шось запитають і вони починають товкти воду у ступі — так і тут. Загальне враження від бесіди — БД краще не чіпати зовсім.
А уже після роботи я раптом узнав що звільнили одного із програмістів — C. T. Звільнили з досить специфічної причини. За чутками він вів переговори про працевлаштування з конкурентами прямо на робочому місці. C. T. — теж цікава людина. Він, якщо я не помиляюсь, прийшов до нас уже після мене. При чому з самого початку почав бурну діяльність — видавав сотні коду. Я дивився його код. На фоні усього іншого — досить непоганий. Але дуже примітивний і „велосипедний“. Так що я навіть трошки радий що його вигнали — у нас і так коду багато, а тут ще він зі своєю продуктивністю. Краще менше, але краще!
У четвер спека не спала. Того ранку С. запропонував прокататись до офісу на річковому таксі. В. сказав шо то дуже довго і під якоюсь надуманою, як на мене, причиною звалив у PathTrain. А ми вчотирьох пішли до причалів, купили квитки і стали чекати. Позаду нас стирчав черговий хмарочос:
Вдалині виднілась всесвітньо відома Статуя Незалежності:
Он вона, там за будиночком видніється! З іншого боку виднівся Манхеттен в тумані:
А ми стояли і гадки не мали, біля чого ми стоїмо. І навіть яскравий вітровказівник не привернув нашої уваги. Аж поки...
Прилетів вертоліт. Повітряне таксі! Когось висадив, когось підібрав, та й полетів собі далі. У цій поїздці нам так і не вдалося на ньому покататись, можливо наступного разу. А тим часом підійшов і наш транспорт. Я сів біля вікна сподіваючись зробити класні кадри, але скло було таке „запльоване“ і мутне що класних кадрів не вийшло. Правда під кінець (а вся мандрівка зайняла хвилин 10) я знайшов прочинене вікно і сфотографував шматочок Бруклінського Мосту:
І площадок з вертольотами:
А потім ми зійшли на берег і вийшли прямо... на Wall Street!
Jeffrey B. Little і Lucien Rhodes у своїй книзі „Understanding Wall Street“ (яка разом із довідником по різним типам цінних паперів лежить у мене на робочому столі) пишуть, що назва походить від мазаного глиною тину, яким у 1609 році було огороджене голландське торгове поселення New York. Щоб не розбігались корови, а індіанці не забігали всередину. Зараз вулиця стала притулком всесвітнього зла, а слово „Derivatives“ вважається лайливим і заборонене для вживання у пристойному оточенні. Подейкують, що наші боси через це навіть хочуть замінити доменне ім’я сайту :) На вулиці розташований філіал пекла, кузня фінансових криз і наше поклонне місце — New York Stock Exchange, Нью-йоркська Фондова Біржа:
І не кажіть мені про завалений горизонт! У пеклі своя метрика простору, така що ні Ріману, ні Лоренцу, ні Мінковському навіть і не снились. Коли нам на роботі треба протестувати
До речі, холл будинку де знаходиться наш офіс:
Сходами, звісно, ніхто не ходить. Хібашо на перший поверх. Правда, є ще пожежні сходи...
Того дня на роботі говорили з бізнес-аналітиками про ризик в про специфікації. Про ризик була чисто теоретична частина: шо то воно таке є той ризик, як його оцінювати і т.д. Розказував дядечко якого я не знав і з яким я не контактував ніколи. Про специфікації — це ми обговорювали з C. L. те як же нам зручніше працювати. Як нам ставити задачі, які деталі розкривати у спеках, на що звертати увагу. Ну як завжди, ні про що.
А ввечері у нас була запланована зустріч із загадковою людиною, яку ніхто не знав. Тут у Дніпрі немає філіалу нашої контори, ми працюємо за аутстаффінгом, який в жодному разі не можна плутати з аутсорсингом. Формально ми працевлаштовані в одній компанії, але працюємо на іншу. Так от, ця людина — місцевий представник тої компанії де ми працевлаштовані. І якого біса йому від нас знадобилось ніхто не знав. А Б. який із ним хоча б спілкувався того ранку — загадково мовчав.
Зустріч організували у черговому генделику поблизу офісу. І цього разу я дійсно зрозумів що попередній кабак був дійсно тихим місцем :) Цей чоловік одразу мені не сподобався. Знаєте, є такі люди із очима як у гекона? Їх у нас часто називають „мутними“. От і цей чувак був „мутним“. Активно „пальцював“, намагався справити враження крутого чувака у якого є все і який усе може. Знаєте як показують кримінальних авторитетів у фільмах про 90-ті? Ото такий. Тим паче „наш“, виходець із ex-USSR. Мабуть на брайтоні живе, ми не питали. Він там щось розказував, вішав лапшу на вуха і активно намагався нас переманити із аутстаффінгу на аутсорсинг. Ну-ну, знайшов дуренів. Тож я сидів, пив місцеве нефільтроване пиво, закусював смаженою свининою зі сковорідки і прислухався. Ану як секретне щось скаже! Коли пиво було допите, страви з’їдені — всі зазбирались додому. І тут линуло! Злива, грім, блискавки палахкотять! Все те що збиралось у повітрі останні два дні вирішило вилитись на землю. Тут видно погано, але повірте на слово — з-під навісу ну зовсім не хотілось виходити:
У мене була парасоля (я її взагалі ніколи із рюкзака не виймаю), та і дощ почав вщухати. Тож ми потихеньку почали прориватись до підземки. Не всі, правда. Дехто залишився чекати поки дощ скінчиться. Але навіть коли переїхали на той берег виходити із підземки дуже не хотілось:
Ну мені-то шо, я під парасолем. А от О. мужньо кинувся у бій з силами природи і до готелю добрався весь мокрий — наче по Гудзону плив :)
Ну про п’ятницю і розказувати толком нема чого. На обід із нами попросився Б. К., що мене дуже здивувало. Він завжди справляв враження відлюдкуватого типу. Знаєте про доброго і злого поліцейського? Так у нас є добрий і злий інтегратор. Добрий — C. A., злий як раз Б. К. Зазвичай враження отримане від спілкування в мережі відрізняється від враження отриманого від особистого спілкування, але із цього правила є виняток, і це як раз він. Ще минулого року коли Б. К. приїжджав до нас (цього року чогось не схотів) він підтвердив моє враження про нього — відлюдкуватий і на всіх сердитий тип. У 80% випадків коли він займався інтеграцією моїх змін — він до чогось чіплявся. Ну то я вже звик, тим паче що у дискусіях і у живому спілкуванні він показав себе професіоналом досить високого класу. І тут попросився з нами на обід. Ну ок, пішли.
На правах місцевого він обирав ресторан. І після досить довгого блукання ми все таки знайшли індійський ресторан, якого не знайшли в понеділок! Б., правда, сказав що це все одно не той, але все-таки. На ресторані хочу зупинитись окремо. Він являв собою те що місцеві називають буфетом — для нас явище досить незвичне. Суть у тому що ти заходиш, нагрібаєш скільки хочеш і чого захоче і їси. Мало — ідеш береш ще. І за все це на виході просто платиш фіксовану суму. Досить зручно. І їжа, я вам скажу, найсмачніша із усього що я до того їв у NYC.
Цього разу я з ним досить багато поспілкувався на всякі не зв’язані з роботою теми, і він виявився досить непоганою людиною. Характер просто такий. І ще... Я побачив у ньому себе — років через 15.
Після обіду нам, трьом новачкам, вручили подарунки (фотографував уже вдома, після повернення в Дніпро):
Потім увечері було прощання з командою (а точніше з її російськомовною частиною). Зібрались, постояли, побалакали про всяке, та й розійшлись хто куди. Того дня я заскочив у „21 Century“ і купив собі рубашку (стара почала вже розлазитись на спині) й штани (не джинси, просто звичайні штани, влітку на природу вибиратись).
Коли повернувся у готель — не зміг одразу потрапити у номер. Замок тупо не реагував на картку. Я її вже і так, і сяк — десь з 10-го разу відкрило. Потім мені треба було заскочити у супермаркет, купити замовлення від друзів. І по поверненні я і в готель не зміг потрапити! Там ввечері зачиняють двері, і треба їх відкривати своєю карткою. І вона зовсім відмовилась працювати. Я хвилин 5 мучився, а потім коли вже хотів постукати (двері прозорі і частково видно стійку reception) побачив поряд домофон. Подзвонив на reception і мене впустили. Поскаржився дівчині що ключ не працює. Вона здивувалась, перевірила своїм приладом, знизала плечима і просто видала інший. Що значить сервіс!
Того вечора, нарешті, приготували куплене ще у суботу м’ясо. Смажене м’ясо з макаронами — смакота! :)
-2 -1 0 1 2 3 4 5
